Я беру “За спиною”, відкриваю навмання, читаю перше речення, що попалось на очі: “Щоразу, як ти забираєш руку з мого коліна чи розплітаєш наші долоні, на цьому місці починає зіяти чорна діра, в яку, наче пісок крізь пальці, тікає наша любов”, — і розумію, що пропала.
Гаська Шиян, вона ж Галя Керосіна Шиян, написала роман про реальну жінку під час війни між Україною та Росією. Головна героїня — Марта, двадцятисемирічна ей чар у технічній компанії, добре заробляє, має хлопця, їздить з ним у теплі краї взимку та до батьків на свята, і відповідає загальноприйнятим суспільним вимогам. Далі за планом мало б бути весілля та діти, але трапляється війна, і Макс вирішує, що це його шанс. Шанс на що, показати, що він чогось вартий, чи втекти з роботи, на якій заробляє менше за дівчину, шанс на героїзм чи бажання захистити Батьківщину — незрозуміло. Не порадившись ні з ким, Макс їде на фронт.
Марта залишається сама, в реаліях, до яких ніхто не готував: до нестримного сексуального бажання у молодому тілі, до самотності у власній і раптом пустій квартирі, до вивчення мов чи зустрічей з подругами, аби не помічати — у Макса нове життя, яке висмоктує його в невідому реальність. Реальність, де Марті немає місця, і правила якої не зрозуміти, як би не намагалась.
Героїня дуже намагається: допомагає втомленим волонтеркам, ходить домівками переселенців, розносить гуманітарну допомогу, збирає кошти, відвозить продукцію на фронт і навіть їде на побачення з Максом в еротичній білизні, що під колготками натирає та колеться.
Врешті решт, Марта запитує себе: хто вона, чого хоче і чому має діяти, як вимагає безлике суспільство. Вона бачить, слідуючи чужою дорогою, може перетворитись на жінку, яка спить з воєнною курткою загиблого чоловіка; жінку з трьома дітьми і мертвим голосом; жінку, яка має амбіції, але вона-ж-мать-і-жена, а тому не має права робити по-своєму.
“За спиною” — роман про війну та жінок?
Існує думка, що роман заточений під європейського читача, висвітливши теми сексуальних меншин, життя старшого покоління, національної приналежності та свободи вираження. Не впевнена, що можна написати таку живу роботу тільки для того, щоб сподобатись читачеві та отримати Премію Європейського Союзу літератури. Якби була премія, яку роздають читачі, я б віддала її Шиян за:
1. Багатство мови. “За спиною” журять за надмірне використання описових, метафоричних та експресивних пасажів у потоці свідомості, порівнюючи з “Записками Самашедшого” Ліни Костенко. Роман написаний від імені головної героїні у формі монологу, зважаючи на поетапний розвиток сюжету. Не кожен роман має мати чітку, загальноприйняту структуру та слідувати прийнятим нормам. Література теж мистецтво і без експериментів не буде нових форм. Мені такі експерименти до вподоби.
2. Сексуальна щирість. Автор наче несе гасло: “Я — жінка, інколи я хочу сексу, інколи — не хочу, і це нормально. Це нормально — бути цікавою особистістю і дивитись на інших чоловіків”. Гаська чесно описала переживання жінки, у якої цистит чи відсутність сексуального потягу; як у жінки міняється голос, від живого та кокетливого на зустрічі з подружками, до мертвого і холодного, коли дзвонять з претензією. Автор так тонко передала емоційність жінки, що хотілось дати книгу багатьом чоловікам, сказавши: ”Ось так і у мене, розумієш, це нормально”.
3. Сміливість правди. Описати дозвілля пересічного українця так, щоб це не виглядало іронічно, при цьому зберегти автентичність та зрозумілість для іноземного читача. Книга простояла у мене півроку, настороживши обкладинкою. Бо, здавалось, це ще одна розповідь про війну. Виявилось, “За Спиною” — роман про жінку у сучасному українському світі, з нічним блуканням в інтернеті, намаганні не помічати війну в очах переселенців та прагненні в Європу, тягнучи за собою стереотипність. Це відвертий, місцями еротичний, але невульгарний, чуттєвий роман про живу реальну жінку, з її емоціями, почуттями та роздумами. А ще про силу йти своєю дорогою, а не тим шляхом, який очікують родичі, подруги, колеги, чоловік та батьки. “За Спиною” — це роман про сміливість.
За що пожурити роман?
Можливо, це було попадання в цільову аудиторію, можливо, книга дочекалась правильного стану і часу, але ні задовгі пасажі емоційних переживань, ні надмірне використання слів іншомовного походження, ні недостатня (чи це справді так?) увага другорядним героям, не змусили крутити носом. Вся книга розібрана на цитати, після яких хочеться зробити паузу і переварити. Ось, наприклад:
“Я витягаю з грудей серце, погризене блохами, при нарізанні на скибочки воно охолоджується й знеболюється. Скибочка тобі, скибочка мені, скибочка засушити в дорогу”.
“Ми починаємо наспівувати, ніби випускаючи з себе колючі кульки нервозності, що засіли в стравоході куснем холодної картоплі який важко проковтнути”.
“Я відчуваю з одного боку збудження, а з іншого злість. Таке, чого не відчувала раніше. Ніби ти чужий. Ніби ми знайомимось заново”.
Обов’язково до прочитання або кому рекомендувати “За Спиною”.
Гучно і суб’єктивно скажу, що це дуже сильний роман української сучасної літератури. Ця книга для тих, хто хоче подивитись за куліси реалій, зрозуміти природу жінки, відкараскатись від стереотипів, насолодитись мовою, підмітити деталі та вільніше думати. Ця книга для тих, хто шукає сили бунту, шляху самомодифікації та заглиблення в менталітет українця. Ця книга про іншу сторону війни та звичайних людей, які не мають вибору, окрім як прийняти нову змінену реальність. І змінитись самим.
З повагою до роботи автора,
Анна Біленька.
Рецензія вперше була опублікована на GoodReads.